| РІШЕННЯ Іменем України
25 грудня 2012 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:
головуючого -судді Пруднікової Г.М.,
при секретарі -Гавриловій Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу», третя особа ОСОБА_2, про відшкодування моральної шкоди, суд -
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу», третя особа ОСОБА_2, про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на наступне.
17 травня 2000 року, о 18 годині 20 хвилин, водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «Лексус 470», що належить Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу», рухаючись заднім ходом по проспекту Театральному, виїхав на тротуар перед аркою будинку № 156 по вул. Горького у м. Донецьку, здійснив наїзд на ОСОБА_3 та її неповнолітню доньку ОСОБА_4 (дочку та онуку позивачки), чим спричинив ОСОБА_3 тілесні ушкодження середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_4, що спричинили її смерть.
Вина ОСОБА_2 у вчиненні даної дорожньо-транспортної пригоди підтверджена постановою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 13 вересня 2000 року згідно з якою кримінальну справу по звинуваченню ОСОБА_2 за частиною 2 ст. 215 КК України було закрито у зв'язку із Законом України «Про амністію»від 11 травня 2000 року.
Внаслідок протиправних дій відповідача, позивачці спричинено моральну шкоду, яка виразилася в душевних стражданнях, порушенні звичного образу життя, викликаного смертю онуки, хворобою доньки, втраті можливості спілкуватися з друзями та знайомими, жити повноцінним життям. Моральну шкоду позивачка оцінює в 200 000 000 гривень.
Просила суд стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 200 000 000 гривень.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилась, була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Від відповідача надійшли заперечення, в яких він зазначив, що розмір відшкодування не повинний перевищувати 100 000 гривень, та що розгляд справи можливий за відсутності представника відповідача.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, був повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини відсутності суд не повідомив.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені наступні обставини.
17 травня 2000 року, о 18 годині 20 хвилин, водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «Лексус 470», що належить Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу»рухаючись заднім ходом по пр. Театральному виїхав на тротуар перед аркою будинку № 156 по вул. Горького у м. Донецьку, здійснив наїзд на ОСОБА_3 та її неповнолітню доньку ОСОБА_4 (дочку та онуку позивачки), чим спричинив ОСОБА_3 тілесні ушкодження середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_4, що спричинили її смерть. Відповідно до тимчасового реєстраційного талону автомобіль Лексус 470, державний № 00230 ЕО, належить Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу». Відповідно до змісту подорожнього листа № 082282 від 17 травня 2000 року водій ОСОБА_2 виконував трудові обов'язки в режимі ненормованого робочого дня, тобто при вчиненні дорожньо-транспортної пригоди виконував свої трудові обов'язки.
Вина ОСОБА_2 у вчиненні даної дорожньо-транспортної пригоди підтверджена постановою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 13 вересня 2000 року, згідно з якою кримінальну справу по звинуваченню ОСОБА_2 за частиною 2 ст. 215 КК України було закрито у зв'язку із Законом України «Про амністію»від 11 травня 2000 року.
Як встановлено матеріалами кримінальної справи, в результаті дорожньо-транспортної пригоди неповнолітній ОСОБА_4 17 травня 2000 року від дії тупих предметів при переїзді колесом автомобіля через область лівої половини обличчя та волосяної частини голови спричинені тяжкі тілесні ушкодження. Зазначена черепно-мозкова травма, що несумісна із життям, стала причиною смерті потерпілої. Відповідно до висновків судового експерту між спричиненими ушкодженнями та настанням смерті наявний причинно-наслідковий зв'язок.
ОСОБА_3 були спричинені численні гематоми, гематоми верхніх кінцівок, та грудної клітини, численні гематоми та спадини кінцівок, сідниці, гематоми нирок, м'яких тканин спини, струс головного мозку, з наступним розвиненням вираженого астено-депресивного синдрому на фоні тяжкого ситуаційного стресу виникла від дії тупих предметів, якими могли бути виступаючі частини автотранспортного засобу, який рухався, та дорожнього покриття при дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 17 травня 2000 року. Зазначені ушкодження віднесені до ушкоджень середньої тяжкості, так як визвали необхідність лікування строком більше ніж 21 день.
Зазначені обставини, дорожньо-транспортна пригода, вина ОСОБА_2, що перебував у трудових відносинах із відповідачем, факт спричинення позивачці тілесних ушкоджень середньої тяжкості, спричинення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть ОСОБА_4 не є спірними між сторонами.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, що визнаються сторонами та іншими особами не підлягають доказуванню.
При судовому розгляді справи судом сторони не заперечували існування обставин, що визначені вище.
Суд, враховуючи дату виникнення спірних правовідносин, дійшов висновку стосовно врегулювання правових відносин, що є предметом розгляду цієї справи, положеннями Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року.
Загальні підстави для відшкодування спричиненої шкоди визначені главою 40 Цивільного кодексу УРСР.
Статтею 440-1 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Відповідно до ст. 441 Цивільного кодексу УРСР організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.
Стаття 450 Цивільного кодексу УРСР містить безумовний обов'язок відшкодування шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, організаціями і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), окрім випадків, якщо шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
З огляду на наведене вище, суд вважає правомірними вимоги позивачки до Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу»про стягнення моральної шкоди, спричиненої ОСОБА_2, що перебував на час спричинення шкоди у трудових відносинах із відповідачем.
Як вбачаться з наявних в матеріалах справи документів позивачкою визначені наступні підстави для стягнення грошового виразу моральної шкоди: спричинення дочці тілесних ушкоджень середньої тяжкості та втрата малолітньої онуки.
Визначаючи обґрунтованість заявленої позивачкою суми компенсації за моральні страждання, які їй довелося пережити після дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 17 травня 2000 року та внаслідок якої позивачка втратила онуку та її донька отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 27 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
Відповідно до ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство та материнство охороняються державою.
Виходячи із положень Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1994 року «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди», де зазначено, що при вирішенні спорів про визначення суми моральної шкоди суд має виходити від характеру та обсягу понесених особою страждань (фізичних, душевних, психічних), та з урахуванням інших обставин справи.
Із змісту наявних в матеріалах справи документів вбачається, що за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 17 травня 2000 року дочка позивачки отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості. Зазначений фат підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Окрім цього, наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди стала втрата позивачкою онуки. Наявними в матеріалах справи підтверджено, що зазначена дорожньо-транспортна пригода вплинула на образ життя позивачки, спричинила їй важкі душевні та психічні страждання, позивачка була вимушена була зчиняти дії направлені на психологічну реабілітацію.
Суд зазначає, що визначення суми належної до відшкодування моральної шкоди не підлягає конкретному грошовому виразу. При цьому як зазначає й сама позивачка, відшкодувати в повному обсязі моральну шкоду не можна, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому розмір її буде мати суто умовний вираз.
Таким чином, з огляду на зазначене та враховуючи тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивачки у зв'язку з загибеллю малолітньої онуки а також з отриманими дочкою тілесними ушкодженнями, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що адекватною сумою моральних страждань буде сума, що дорівнює 200 000 000 гривень.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу», третя особа ОСОБА_2, про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню та підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки моральна шкода в сумі 200 000 000 гривень.
Згідно ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача судовий збір в сумі 107,30 гривень в дохід держави.
На підставі ст. ст. 3, 27, 51 Конституції України, ст. ст. 440-1, 441, 450 Цивільного кодексу УРСР, Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1994 року «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди»та керуючись ст. ст. 5, 6, 57, 61, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу», третя особа ОСОБА_2, про відшкодування моральної шкоди -задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу»на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 200 000 000 гривень.
Стягнути з Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу»в дохід держави судовий збір в сумі 107,30 гривень.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано через Ворошиловський районний суд м. Донецька до апеляційного суду Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення в повному обсязі надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя Ворошиловського районного
суду міста Донецька Г.М. Пруднікова
|
