Убивство депутата і бізнесмена Євгена Щербаня 1996 року - це ілюстрація жахів епохи первинного накопичення капіталу в Україні.
Але зараз цей злочин отримав додаткове навантаження. Це - найбільш тяжкий компромат, який влада намагається висунути проти Юлії Тимошенко.
Злочин було оголошено розкритим у 2003-му, коли рішенням суду кіллери були засуджені до довічного ув'язнення, а замовником названий Павло Лазаренко, який на той час уже четвертий рік проводив під арештом у Америці.
З того часу про "справу Щербаня" не згадували - як раптом у серпні 2011 року, через декілька днів після арешту Тимошенко по газовій справі, ця тема не пролунала з вуст першого заступника генпрокурора Рената Кузьміна.
Кузьмін заявив: "Допитаний прокуратурою США свідок у справі Лазаренка прямо сказав, що кіллер за вбивство Щербаня отримав гроші з рахунків Лазаренка і Тимошенко. Свідок посилається на розмову з замовником, який сказав: "Юля заплатить", маючи на увазі, "заплатить за вбивство".
Кузьмін не уточнив ні рік американського допиту, ні прізвища учасників розмови. Натомість у ході розмови з "Українською правдою" прокурор Марта Берш, яка розслідувала справу Лазаренка в Сан-Франциско, не змогла згадати про цей епізод.
У нинішній публікації ми відштовхуємося від офіційної версії убивства Щербаня та намагаємося зрозуміти, що має на увазі Генпрокуратура України, занурюючи Тимошенко в контекст цієї історії. Зокрема, редакції вдалося отримати в американському суді копії фінансових документів, які українська влада трактує як платежі за ліквідацію Щербаня. Про все це читайте далі.
Євген Щербань, на відміну від убитого роком раніше Аліка Грека, мав формальний статус. Він не лише займався бізнесом через належну йому корпорацію "Атон", але також був народним депутатом.
Злочин вражав своєю зухвалістю. Євгена Щербаня, його дружину та ще двох людей було вбито в режимній зоні - прямо на летовищі Донецького аеропорту. Свідком розправи був син депутата Руслан Щербань, на очах якого вбили батька.
Сталося це близько 12 години дня 3 листопада 1996 року, коли депутат приватним літаком Як-40 повернувся з Москви з ювілею Йосипа Кобзона. Офіційно слідством встановлено, що скоєно його членами "банди Кушніра"
Злочин їм вдався з третьої спроби. Безпосередньо вбивство Щербаня скоїв громадянин Росії Вадим Болотських двома пострілами впритул, а решта людей померла внаслідок хаотичної стрілянини з автомата його напарника Геннадія Зангеліді.
Болотський після рішення Луганського апеляційного суду в 2003 році та наступного розгляду скарги у Верховному суді отримав пожиттєвий термін, а Зангеліді на той момент не було в живих. УБИВСТВО ЩЕРБАНЯ - ЯК ЦЕ БУЛО?
Операцію з убивства Євгена Щербаня ми викладаємо згідно з обвинувальним висновком, який є в розпорядженні "Української правди". Документ, у свою чергу, спирається на явку з повинною Вадима Болотських від 18 травня 2000 року.
"...Вадим Болотских указал, что приехал в Донецк по срочному звонку Алиева (один из руководителей банды) в октябре 1996 года (Щербаня убили 3 ноября 1996).
В Донецке Кушнир, Мага, Рябой, Андрей, Геннадий, Валерий "Пух", Сева, Сергей и он (Болотских) собрались вместе на какой-то квартире. Там Кушнир сообщил, что необходимо убрать очень важного человека, который приближен к правительству Украины.
Кушнир сообщил, что это непорядочный человек, так как свои миллионы он нажил за счет разорения других. Кушнир назвал фамилию Щербань, но то, что Щербань является народным депутатом, не говорил. При этом Кушнир пояснил, что если Щербаня физически устранить, то на его место станет близкий друг Кушнира, который в последующем сможет заработать очень большие деньги и они разбогатеют.
После этого стали обсуждать план проведения операции и остановились на плане, предусматривающем убийство Щербаня в аэропорту. Кушнир сказал, что предоставит все необходимое для проведения операции и укажет дату и время прилета Щербаня. 


     В связи с этим он (Болотских) совместно с другими выезжал в аэропорт, где рассчитали время операции, схему и охрану аэропорта, пути отхода.
Совершение убийства Шербаня было первоначально запланировано в здании аэропорта. Он (Болотских) отказался совершать его в здании, так как могли пострадать посторонние люди.
При подготовке операции использовали 2 велосипеда, форму технического персонала работников аэропорта... Из оружия был выбран пистолет-пулемет Аграм-2000, пистолет ТТ, гранаты, автомат АКМ. По отработанной схеме и по указанию Кушнира, они дважды приезжали в аэропорт совершить указанное преступление, но один раз опоздали, а второй раз Щербаня не оказалось в самолете.
3 ноября 1996 года он (Болотских) совместно с Геной (Зангелиди), Акуловым и Филиппенко находились в частном доме. По мобильному телефону от Толика Рябого (Рябина) они получили команду выдвигаться в аэропорт....
Находившийся в здании аэропорта человек по мобильному телефону сообщил ожидавшему в автомашине 99-ой модели Пуху (Пушнякову) о заходе самолета на посадку. После этого Пух заехал на территорию аэропорта со стороны грузового терминала (на заранее украденном автомобиле в форме капитана милиции и с поддельным удостоверением) и дал команду по радиостанции Гене (Зангелиди) и ему (Болотских) на выдвижение.
Одев форму техперсонала, они на велосипедах подъехали к зданию аэропорта, где взяли у Пуха (Пушнякова) из автомашины оружие - два пистолета ТТ и два пистолета-пулемета Аграм-2000. Оставив велосипеды на углу здания аэропорта, он (Болотских) и Гена направились к самолету Щербаня. Возле самолета стоял автомобиль Кадиллак красного цвета, водитель которого загружал вещи в багажник. Щербань находился у правого заднего крыла автомобиля. Здесь же было еще человек восемь.
Сделав вид, что направляется к самолету, он (Болотских), проходя мимо Щербаня, достал из куртки пистолет ТТ и, оказавшись на близком расстоянии от Щербаня, произвел ему выстрел в голову. Щербань упал. Пытаясь произвести выстрел в область сердца, он сделал движение к Щербаню и слегка наклонился к нему. В этот момент он (Болотских) получил ранение в область лопатки и, падая, увидел, как Гена бесприцельно производит выстрелы по людям, находящимся в непосредственной близости к самолету. Гена стрелял из "Аграма".
По окончании стрельбы он (Болотских) дал по радиостанции команду Пуху подъезжать к самолету. Он (Болотских) сел на переднее сидение, а Гена на заднее. Будучи раненым, он предложил Пуху подъехать машиной вплотную к воротам. Как и планировалось, по пути движения Гена из автомашины производил из автомата АКМ бесприцельные выстрелы в сторону аэропорта для прикрытия отхода.
Когда подъехали вплотную к воротам, он (Болотских) сначала залез на капот, а затем на крышу автомобиля и перевалился через ворота. Пух автомобиль поджег, после чего все скрылись на разных автомобилях. Возвратились обратно в тот же дом. Рябой привез хирурга, сделавшего ему операцию. Через 14 суток он улетел вместе с Магой из Луганска домой в Москву".
Отже, це історія вбивства Щербаня у викладі його кіллера Вадима Болотських, громадянина Росії, уродженця міста Норильська. На момент скоєння вбивства йому було лише 28 років.
Окрім убивства Щербаня, у 1995 році Болотських брав участь інших злочинах - зокрема, у операції зі вбивства попереднього власника клубу "Шахтар" Ахатя Брагіна - зокрема, він спостерігав за прилеглою до стадіону територією з метою попередити про появу міліції або виникнення непередбаченої ситуації.
Крім того, в 1996-му Болотських входив до бригади кіллерів, які вбили Олександра Момота - засновника донецької компанії "Данко", старшого брата нинішнього депутата-регіонала Сергія Момота. Згідно з вироком суду, за цю операцію вбивця отримав... 700 доларів.
У ході дослідження існує декілька цікавих деталей, які якщо не ставлять під сумнів офіційну версію, то принаймні звертають на себе увагу.
Отже, Болотський був затриманий не в Україні, а на території Росії. Він був таємно перевезений до України 17 травня 2000 року, а явку з повинною він написав уже... наступного дня.
У матеріалах американської справи Лазаренка в суді Північного округу Каліфорнії автор цих рядків випадково знайшов цікавий документ, наданий адвокатами екс-прем'єра. Це - лист дружини Болотських до генпрокурора України, де вона повідомляє обставини його затримання.
Виходить, що він був доставлений до України в обхід офіційної процедури екстрадиції.
При цьому дружина кіллера ставить під сумнів виконання ним замовних вбивств і стверджує ".
Крім того, про Лазаренка згадує свідок Дзюба - з посиланням на покійного Кушніра, якого він знав з 1991 року:
"Свидетель Дзюба Н.В. пояснил, что в конце 1997 он встретился в Киеве со своим знакомым Кушниром, который рассказал ему, что собирается ехать в Москву, откуда будет лететь за границу на встречу с бывшим премьер-министром Лазаренко. Кушнир также сказал ему, что Лазаренко в ближайшем будущем будет президентом Украины, и тогда он тоже станет влиятельным человеком..."
"Дальше во время совместной поездки в Москву Кушнир, находясь в состоянии алкогольного опъянения, более детально рассказал ему, что Лазаренко познакомил с ним Мильченко (Матроса) и что Лазаренко ему многим обязан - в свое время Лазаренко обратился к Матросу с просьбой убить Щербаня и это было сделано. Кушнир возлагал большие надежды на Лазаренко и его ближайшего друга Петра Кириченко. Говорил, что имея поддержку со стороны Лазаренко и Кириченко, он для них также готов сделать все необходимое, в частности, во время выборов договариваться с "братвой" по регионам о поддержке Лазаренко или помогать ему другими методами".
30 травня 2000 року генпрокурор Потебенько порушив справу проти Лазаренка за організацію умисного вбивства з корисливих мотивів. "Показанням свідків та іншими матеріалами справи встановлені достатні дані, які вказують на те, що вбивство Щербаня Є.О. вчинене на замовлення Лазаренка П.І., який на час злочину займав посаду прем'єр-міністра України..." - ідеться у постанові.
Сам Лазаренко під час суду над собою в Сан-Франциско у березні 2004 року прокоментував звинувачення у замовних вбивствах в інтерв'ю "Українській правді": "Я звертаюся до рідних і близьких Гетьмана і Щербаня і заявляю з усією відповідальністю – я не мав і не маю відношення до цих вбивств. І це буде доведене після усунення влади в Україні і мого повернення".
Далі буде...
Матеріал підготовлено за сприяння данського проекту журналістських розслідувань I-SCOOP